Виховна година на тему:
« Посади калину коло хати, будуть довго пам’ятати»
Звучить мелодія «Одна калина». На фоні мелодії звучать слова.
Дерко О.
Мій край чудовий – Україна!
Тут народились ти і я.
Тут над ставком верба й калина,
Чарівна пісня солов'я.
Громик Л.
Все найдорожче в цілім світі,
Бо тут почався наш політ.
Цвітуть волошки сині в житі
Звідсіль веде дорога в світ.
Андросюк О.
УКРАЇНО МИЛА, КРАЮ МІЙ ЧУДОВИЙ!
ЧИ Є В ЦІЛІМ СВІТІ ЩЕ ТАКА КРАСА?
ВЕСНО НАША РІДНА, В ЗАПАХАХ БУЗКОВИХ,
В ГОЛУБІМ СЕРПАНКУ ДІВЧИНИ КОСА.
Федина О.
ВСЯ В САДАХ ВИШНЕВИХ, У ПАХУЧИХ М’ЯТАХ,
В РОЗЛОГИХ ДОЛИНАХ ЯБЛУНЬ ПАХНЕ ЦВІТ.
ЗЕМЛЕ ТИ ВРОДЛИВА, ЗЕМЛЕ ТИ БАГАТА,
ДЕ ТАКОЇ ВРОДИ ЗНАЙДЕШ ДИВОЦВІТ?
Виходить Татарчук І. Тримає на рушнику коровай і гілочку калини.
Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.
Для людей відкрита хата наша біла,
Тільки б жовта кривда в неї не забігла.
Вчитель: Наших гостей ми вітаємо найдорожчим, що символізує красу, багатство і могуття України, - хлібом із калиновим кетягом. (Пісня «Моя Україна»)
Виходять ведучі.
Логвін С.
Струмок серед гаю як стрічечка,
Червоніє калина мов свічечка.
Биковець А.
Червоніє калина, квітують поля.
Добридень тобі, Україно моя!
Логвін С.Добрий день вам, гості дорогії! Сьогодні ми розповімо вам про рослинні символи нашої країни.
Биковець А.Кожен народ має свої святині, свої символи - образи дерев, квітів, птахів, тварин. Є вони і в нашого народу. Тополя, дуб, чорнобривці, барвінок, волошки... Та без верби і калини немає України!
Логвін С. Вони віддавна уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.
Биковець А.Ми розповімо вам про калину, яку найбільше шанували на Україні. Не було такої хати, коло якої б вона не росла.
Логвін С. Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі китиці розвішували попід стріхами, і вони червоніли, мов намисто.
В народі кажуть: "Червона калина - від 100 хвороб лікує". Калина така цілюща тому, що. виросла з великої дівочої любові. А було це так...
Биковець А. Один парубок покохав вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а посватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно завела його в сад, а тоді - до річки. Тут і застала їх Ганна. .Калина вигукнула: "Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!" - і потягнула Ганну у воду...
Хлопець: Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як .душогубку - на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його калиною. І стала калина символом дівочої краси і кохання.
Мандзик В.
Буває часом сліпну від краси,
Спиняюся, не тямлю, що за диво -
Оці степи, це небо, ці ліси -
Усе так гарно, чисто, незрадливо.
Усе як є - дорога, явори,
Усе моє - все зветься Україна
Вчитель:
Вчитель.
Ми живемо в Україні.
Любимо її гарну та співучу мову,
її прекрасних людей,
її пишну природу.
Наша земля красива і щедра. Росте і жито, і городина, зріють плоди, цвітуть квіти. Але особливою любов'ю в нашому народі користується калина. Існує гарний звичай: біля щойно зведеної оселі, на примітному місці, в першу чергу садили калину. На всій планеті росте понад 200 видів калини, а в Україні — лише 8. У нашому селі росте 2 види — кущовидна і деревовидна. Ми вирушимо калиновими шляхами і побачимо, що калина є вірною супутницею людини від її народжен¬ня до її останніх днів.Здавна дівчина і поєднувалася і порівнювалася в піснях і легендах з калиною. Чому? Послухаємо, що про це розповідає легенда.
Оніщук А: Було то дуже давно. На нашу землю хто тільки не нападав: ординці, турки, татари, половці. Ось налетіли якось турки. А сталося те на українській землі. Поширилась тоді чутка, що ватажка їхнього поранено отруйною стрілою, а отрута смертельна. Понаїхало тих лікарів та шептуні видимо-невидимо, але ніхто вилікувати не міг. Отоді і прийшла до табору одна дівчина.
(Сценка про калину. Діючі персонажі: Пелагея - українська дівчина, татарський воєначальник)
На сцену виходить Пелагея і, не вклонившись, підходить до воєначальника.
Мазурчук М: Скажи, красуне, чому мені не вклонилася? Я завоював півсвіту, мені царі вклоняються, а ти- ні.
Жаловага А: Ти мені повинен вклонитися, бо прийшов у мій дім, на рідну землю мою. Більше тобі скажу: ти повинен через два дні вмерти. Твоє життя в моїх руках. Ніхто тебе не врятує крім мене. Це я тобі кажу, Пелагея…
Мазурчук М: Скажи, дівчино, чим доведеш своє пророцтво? А не доведеш – відрубаю тобі голову.
Жаловага А: Рвала я отруйне зілля – цикуду. Сіла відпочити, задрімала і побачила уві сні орла. Та орел не простий. На тебе схожий. Він палив міста і села, а людей гнав у рабство до своєї держави. І так йому щастило триста сім днів, а на триста дев’ятий він має померти, бо вразила його стріла, отруєна цикудою – злим зіллям.
Мазурчук М: Що ти хочеш від мене, дівчино ?
Жаловага А: Перш за все, вклонися мені до самої землі святої, а заодно нехай вклоняться всі твої люди.
Жаловага А: А тепер слухай. Життя я тобі поверну за умови, якщо відпустиш всіх полонених в оселі їхні. Їм орати, сіяти, дітей ростити треба. І залиш мою землю з військом своїм. Заприсягнися і напиши кров’ю своєю, що ніколи не прийдеш грабувати мій народ.
Мазурчук М :Зроблю як ти скажеш, красуне, не прийду більше на землю твою і твоїх людей відпущу. Тільки й ти мусиш обіцяти мені, що підеш зі мною.
Жаловага А: На все піду за свій народ! Але хочу проститись із своєю сестрою Килиною!
Мазурчук М: Добре!
Жаловага А: Сестро, йди-но сюди.
На сцену виходить сестра Пелагеї - Килина.
Жаловага А: Твоїм ім’ям сестро, назву рослину, красу якої оспівує найспівучіший птах, соловейко, а восени горять дивні кетяги ягід, налитих нібито самою кров’ю щедрої нашої землі. Ті ягоди повертають здоров’я людині. Буде вона зватися Калиною і будеш ти символом держави своєї -України.
( Калина співає піню А. Демиденко та Г. Татарченка „Україночка”)
Мандзик В.
Не одні хати у полон мене брали,
Били – вбивали, на чужину гнали, (двічі)
А я не скорилася,
І з сльози відродилася,
Українкою я народилася!
Кажуть хлопці
Я сама, наче квіточка,
Що пливуть мої слова,
Як та річечка,
Що душа моя співає,
Мов сопілочка,
А я просто українка,(двічі)
Україночка.
Вчитель: Яка чудова і мелодійна українська мова. Дуже багато людей в наш час цураються мови нашої…..От про це зараз ми і поговоримо.
Оніщук А.
Дід приїхав із села,
Ходить по столиці,
Має гроші - не мина
Жодної крамниці.
Попросив він: -
Покажіть Кухлик той, що з краю.
Продавщиця: -
Што? Чево? Я нє понімаю.
- Люба, кухлик покажіть.
Той, що збоку смужка.
- Да какой же кухлик здєсь,
Єслі ето кружка?
Дід у руки кухлик взяв
І насупив брови.
- На Вкраїні живете
Й не знаєте мови...
Продавщиця теж була
Гостра та бідова.
- У мене єсть свой язик.
Ні к чему мнє мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда
В моєї корови:
Має, бідна, язика
І не знає мови.
Вчитель. Ми живемо у тривожний, але прекрасний час, час, коли відроджуються національні традиції, переглядаються культурні цінності, забуті століттями. Кожний народ має свої святині, свої символи: опоетизовані образи дерев, квітів, трав. Є вони і в нашого народу. Ці образи-символи уособлюють красу України, духовну міць її народу, засвідчують любов до рідної землі.
Рослинні мотиви та образи широко представлені в українському фольклорі. Майже в усіх жанрах усної народної творчості рослинна символіка є одним із найважливіших художніх засобів. А як же ж це сталося, ми зараз побачимо.
( Стиха лине приємна, повільна мелодія )
Сардачук Д. Було це не вчора, і не позавчора. А років сто, а може, й більше тому. Жив чоловік у селі одному. Самотньо дуже жив, невесело. Бо ні жінки не мав, ні дітей. А люди його любили, за доброту його, за щирість, за розум. Діти маленькі так і називали його: Дідусь – доброта. І хоч борода у нього невелика, та почав він уже про старість задумуватись. І, недовго думаючи, посадив шість маленьких кущів калини біля хати.
Іщук П.. Нехай після мене людям пам'ять залишиться.
Сардачук Д. Сказав сусідам. А напровесні вийшов Доброта за хату, і очам своїм не повірив: на місці кожного кущика стояла дівчина, одна одної краща. Підійшли ті дівчата до Доброти і кажуть:
Дівчата. Ведіть, нас тату до хати, бо за зиму замерзли ми дуже.
Сардачук Д. Розгубився доброта.
Іщук П. Отак, садив садок, а вийшов дівчат гурток. Ну, ходімо до господи, узваром гарячим калиновим пригощу вас.
Сардачук Д. Як пили дівчата напій, то Доброта почав думу думати і вголос з дочками радитись.
Іщук П. Як же назвати, вас діти?
Ковальчук К.
Хитру сороку
Спіймати мороку,
А на сорок сорок
Сорок морок.
Іщук П. От і назву тебе Скоромовкою.
Федина О.
Бігла лялька
Коло ковалька,
В шести кожухах
В трьох капелюхах
В небо гляділа,
Злетіти хотіла.
Іщук П. Бути тобі, донечко Лічилкою.
Татарчук І:
У вінку зеленолистім,
У червоному намисті
Видивляється у воду
На свою хорошу вроду.
Іщук П. Калина! Бути тобі, маленька, Загадкою. (До четвертої дівчинки) Як же тебе, гарна моя, назвати?
Громик Л.
Гарна дівчина,
Як калина в лузі.
Іщук. Назву тебе Приказкою.
Сардачук Д.. Подивився Доброта на п’яту красуню, рум’янець на щоках, від морозу помітив, та й розхвилювався.
Іщук П. Замерзли, сердешні, а мені нема, у що вас одягти.
Жаловага А.
Зозуля стала кувати –
Морозу більше не бувати.
Іщук П. Прикметою назву тебе, красунечко
Мандзик В. (співає)
Гарне хочу, тату,
І я ім’я мати,
Щоб з цієї хати
Хлопців милувати.
Іщук П.. А тебе Сам Бог велів Піснею назвати.
Сардачук Д.
Мирно і весело зажилося з тих пір у хатині. Кажуть, і до цього часу стоїть вона в тому селі. А дівчата заміж повиходили, і сивий Доброта гостює в них по черзі.Живуть сестри, людей радуючи: Прикмета і Лічилка, Скоромовка і Приказка, Загадка і Пісня. І ніколи не забувають ту хатину, біля якої росте калина-мати.
Ковальчук К.
Калина біля тину – щастя родини.
Косарєв В.
-Любиш Україну – посади калину.
Міскевич В.
Під рідним тином і калина пишніше цвіте.
Паюк А.
Який кущ, така я калина, яка мати, така й дівчина.
Нема рідного краю без калинового гаю.
Слюсар В.
Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.
Гесть В.
Без верби й калини нема України
Слюсар В.
Не дівчина, а червоні стрічки має.
Косарєв В.
В лісі на горісі червоні стрічки висять.
Федина О.
Навесні – білим цвітом, а восени – червоним плодом.
Пісня «Одна калина»
- Дуже багато прислів*їв про те, що калина росте біля хати. То чому ж потрібно садити калину біля оселі? (тому що це символ України, символ затишку, рідної оселі, символ материнства) Чи можна ламати гілочки калини, шкодити?
Мазурчук М
Не ламай калину коло хати,
Бо вона заплаче, наче мати,
І впадуть на трави на шовкові
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Пам'ятайте: ламати, зневажати калину – великий гріх. Бо калина – жива душа того, хто посадив її, душа народу нашого. Калинонька – це образ матері, батька, родини, цілого роду нашого красного.
Козак І.
Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась щиро доля,
Материнський білий цвіт.
Посадіть калину на городі,
Щоб розквітнула земля!
Із роси пречиста врода,
З неба – почерк журавля.
Посадіть калину коло тину,
Щоби злагода цвіла!
Буде щедрою родина –
Буде честь їй і хвала.
Жаловага А.
Посадіть калину коло хати,
Щоб на всеньке на життя!
Стане кожен ранок святом,
Дітям буде вороття.
Посадіть калину в чистім полі!
Хай вона освятить час!
Рід наш дуже любить волю.
Хай же воля любить нас!
Синє небо, злоте поле...
Посадіть калину коло школи.
А щоб цвіт її не стерся,
Не зів’янув в спориші,
Посадіте коло серця,
Щоб цвіла вона в душі.
- А де ще використовують калину?
Дерко О.
Багато держав є, людей і мов різних,
Та кожному мила одна лиш, єдина
Найкраща з усіх, то є рідна країна,
Мені ж наймиліша - моя Україна.
Паюк А.
Українка я маленька,
Україна - моя ненька.
В неї щира я дитина,
Добра, люба та єдина.
Вірна я дочка народу,
Бо козацького я роду;
Щиро я свій край кохаю,
Роду іншого не знаю.
Так я завжди буду жити,
Рідний край буду любити.
Українцям помагати,
Україна - моя мати!
Косарєв В.
«Червона калина хай піснею лине
Туди, де криниця і тиха стежина,
І казка, і приказка, і колискова, Бабусина скриня і мамина мова,
Колядка, щедрівка, розшита сорочка
І врода дівоча в барвистім віночку».
Пісня «Українська родина»
|