Хід заняття
І.Мотивація навчальної діяльності.
1. На фоні ніжної мелодії звучить оповідання В.О. Сухомлинського "Звичайна людина"
Бесіда. Яка біда спіткала дідуся і онука ?
Що зробив подорожній із байдужими очима ?
Що зробив подорожній з добрими очима ?
Завдання : Намалюй за допомогою сонечка настрій дідуся і свій, а) коли дідусь зустрівся із доброю людиною; б) із байдужою людиною. Розкажи - чому?
2. Групове завдання .1 Прочитати вірш.
1 група.
Добрим бути просто чи не просто?
Не залежить доброта від зросту.
2 група.
Як людей полюбиш -пошануєш,
Силу для добра в душі відчуєш.
3 група.
І закрутиться Земля скоріше,
Якщо разом станемо добріші.
4 група.
Доброта з роками не старіє.
Доброта від холоду зігріє.
5 група.
І якщо вона як сонце світить,
То радіють і дорослі,
й діти.
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.
Вчитель: Якщо людина добра, то з нею хочеться говорити сміятись, частіше спілкуватись.
Ось такою надзвичайно доброю людиною був В.О. Сухомлинський. Знаменитий педагог. Златоуст. Закінчив інститут за два роки. Досконало, самостійно оволодів німецькою мовою. Написав близько 50 книг, 500 статей, 1500 казок для дітей, 818 друкованих праць.
До цього уроку ми готувалися, прочитали багато оповідань, познайомилися з біографією. Учні підготували повідомлення про його творчість. Зараз ми їх послухаємо, а класу уважно слухати, до¬повнювати відповіді своїх товаришів, не повторюючи сказаного.
Ш. Опрацювання теми уроку.
а) 1-й учень. В.О. Сухомлинський — український письменник, вчитель. Його творчість сповнена любов'ю до природи, до рідного краю, до людей. Вирісши серед прекрасної природи він з раннього дитинства навчався бачити і відчувати прекрасне, а згодом все це передав у своїй творчості.
2-й учень; Героями його творчості найчастіше виступають діти. Його твори заставляють замислитися над питаннями. Вчать реагувати на вчинки героїв. Багато його творів були написані в процесі безпосереднього спілкування з дітьми, під час екскурсій, прогулянок, бесід.
3-й учень. Мабуть, саме тому більшість його творів на морально-етичні теми, якими він спонукає нас до самостійних роздумів, оцінок, висновків.
4-й учень. Вони були необхідні для того, щоб краще пояснити дітям події, явища, які вони спостерігали, викликали інтерес до них або змусили замислитись над вчинками, поведінкою.
5-й учень. В своїх оповіданнях про природу В.О. Сухомлинський закликає нас не тільки уважно придивитися до навколишньої дійсності, милуватися красою природи, а й вчить розуміти взаємозв'язки і взаємозалежність в природі. Заохочує пізнати життя тварин, рослин, птахів, бережно ставитись до природи.
б)Доповнення учнів.
в) Вчитель. Творчість В.О. Сухомлинського різноманітна. Він писав про природу, про стосунки
між людьми, закликав берегти рідну природу. Бути добрими, не байдужими до чужого горя. Зараз ми
пограємо з вами у гру «Згадай своє почуття». Що ви відчували, читаючи твори В.О. Сухомлинського?
1-й учень. Читаючи про струмок, я уявила свою першу зустріч з ним. Мені здалося, що він живий, я хотіла зупинити його рукою, але струмок не зупинявся і біг далі, весело про щось наспівуючи.
2-й учень. Згадуючи твір «Сніжинка», я відчуваю, як падають вони холодні на моє лице, мов білі мурашки. Вони зникають. Я їх знову і знову ловлю на долоньки , щоб подарувати матусі
3-й учень. Згадуючи оповідання про квіти, кущі, трави, мене здивували квіти у моєму садку . Я їх пестила, співала їм колискові пісні , а хилили до мене свої голівки і ніжно шепотіли свої казочки
4-й учень. Я прочитала оповідання «Ледача подушка». І воно викликало в мене почуття сорому. Я намагаюся не бути схожою на Яринку.
г) 5-й учень. Познайомившись з творами В.О. Сухомлинського, в мене виникло бажання намалювати малюнок. Я старався зобразити сніжинку в оповіданні легкою, ніжною, прозорою і красивою. Вона такою була спочатку, а коли впала на теплу, добру руку хлопчика — розтанула.
(Учні розглядають свої малюнки до творів Сухомлинського і аналізують їх.)
д) Вчитель. Не залишали байдужими не тільки вас його твори, але й художників. І вони намалювали ілюстрації до його творів. Зараз ми їх розглянемо.(«Галерея ілюстрацій і малюнків до творів В.О.Сухомлинського »Розглядання та коментування деяких )
ІV. Визначення поняття добра справа, добрий вчинок, добра людина.
а) Читання творів В.О.Сухомлинського (самостійно).Стислий переказ
.Запитання до класу: Яку добру справу вчинили діти, а як би ви вчинили?
1 ."Протоптали стежку"
2."Суниці для Наталі"
3."Дівчинка і суничка"
4."У кого радість, а в кого горе"
5."Через потік
б) Гра "Якщо ти добра людина, то повинен ..."
Умова гри . Якщо людина повинна робити те, що я називаю, то ви плескаєте в долоні, а якщо ні, то нічого не робите.
1 Допомагати мамі мити посуд
2 Робити комусь зле, якщо цього ніхто не бачить
3 Не вмиватися
4 Берегти рідну природу та охороняти її
5 Шанувати працю інших людей
6 Галасувати, коли хтось відпочиває
7 Бути вихованою, стриманою
8 Обманювати, хвалитися
9 Насміхатись з чужого горя
10 Добре вчитися, багато читати
11 Не слухати батьків
12 Допомагати друзям у біді
13 Ділитися тим що в тебе є
14 Ображати інших
15 Захищати слабкого
16 Спати на уроках
17 Красти
18 Любити своїх батьків
Бачу, що ви знаєте, що має робити добра людина.
V. Повторна мотивація навчальної діяльності.
Вчитель: Василь Олександрович любив дітей і написав для них багато-багато цікавих казок: про ласкаве сонечко і м'яку зелену травичку, про працелюбних мурашок і веселого метелика, про кращі риси людини, про дітей. В його казках переважає доброта, бо сам він був доброю людиною і хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тата й маму, свою рідну домівку і нашу велику прекрасну Батьківщину. В.О.Сухомлинський говорив: "Казки - це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови".
1.Розвиток мовлення. «СОНЕЧКО»
Прилетіло сонечко
На мою долонечку —
Крильця червоненькі,
Цяточки чорненькі,
По всіх пальчиках ходило
З мізинчика полетіло.
(Б. Списаренко)
І до вас воно теж бажає сісти на долоньку.
— Діти, а чим сонечко не схоже на справжнього живого жучка? (Роздати сонечка).
Воно не кольорове.
— Візьміть відповідний за кольором олівець і розфарбуйте його.
2. Робота за малюнком.(Квіткова галявинка .На небі сонце. На ромашці сонечко. Поряд дівчинка. Придумати ім`я дівчинці .)
— Погляньте на малюнок. Сонечко теж завітало до дівчинки (Світланочки). Зараз колективно або в групах складемо казку про дівчинку і жучка. Нам допоможуть опорні слова.
3.Конкурсна гра . «Хто швидше і цікавіше?»
Можлива робота в групах.
Складання казки (усно) за опорними словами і малюнком.
Звучить ніжна мелодія
Вночі злива Вранці непритомного жучка Дівчинка Світланка (звернулася до нього) «Сонечку, Сонечку, полети на небо, Там твої дітки чекають на тебе!» Не злетів поклала (обсохли крильця). Сонце обсушило полетіло до своїх діток.
— Ви ось тільки прислухайтесь, як вже ожила наша казка та починає говорити. Казка «Світланка і сонечко» народилася.
— А хто хоче розповісти казку ?
Казка «Світланка і сонечко».
Вночі пройшла злива. Вранці дівчинка Світланка побачила непритомного червоного жучка з чорними крапочками на спині. Вона звернулася до нього:
«Сонечку, Сонечку, полети на небо, Там твої дітки чекають на тебе!»
Але жучок не злетів. Тоді Світланка поклала його на листочок, щоб він обсушився.
Сонечко було вдячне дівчинці за надану допомогу. Сонце обсушило крильця маленькому жучкові, він полетів до своїх діток.
VІ.Закріплення набутих знань
а)Гра "Моя майбутня професія".
Умови гри
Діти сидять в колі, передають один одному м'яч. В кого м'яч, той розповідає ким він буде в майбутньому і що доброго робитиме.
б) «Гостре словечко коле сердечко»- говорять в народі, а добре слово допомагає …( закінчити вислів)
Завдання
Слухання тексту В Сухомлинського "Добре слово"
— Що сталося з дівчиною?
— Що приносили родичі Олі?
— Що принесла бабуся?
— Чи допомогло це дівчинці стати здоровою?
— Хто ще завітав до Олі?
— Що принесла бабуся?
— Чого ж не вистачало Олі ?
(Доброго слова}.
Іноді вистачає лише доброго слова, щоб звеселити людину, зробити їй приємно, допомогти у біді. Недарма в народі говорять "Слово - лікує, слово - ранить"
в) Завдання
— А тепер напишіть добрі слова один одному. Щоб від ваших слів стало приємно та радісно У своїй душі віднайдіть чарівне тепло одне для одного.
(У дітей на парті пелюстки квітів з аркушу паперу. Діти пишуть добрі слова. Підходять до дошки і прикріпляють до букету. Зачитують добрі слова. )
VII Підсумок.
— У кожної людини є її Ангел-охоронець, який охороняє нас від біди. Якщо людина робить добрі справи Ангел радіє, а злі — плаче, тужить, втрачає свої сили.
Я бажаю вам, щоб ви робили тільки добро, щоб ваш Ангел-охоронець радів і завжди приходив на допомогу у тяжкі дні
Робіть добро і пам'ятайте, що ми люди.
VІІ. Заключна частина.
Читання віршів учнями.
1 .Цей світ, як казка, як безмежне диво! Захоплює, дивує, кличе ввись. Життя чарівне, я така щаслива,
І ти до цього світу придивись.
2. В душі одразу сонечко засяє
І забринить проміння доброти, Бо світ нас всіх, як мати пригортає, Лиш серденько відкрий до світла ти!
3. Якщо людина добре серце має,
Вона іде у світ добро творить.
В її очах любов і ласка сяє,
Така людина сонечком горить!
Вчитель. Будьте і ви, дітки, як маленькі сонечка. Творіть добро і вам відповідатимуть любов'ю і щедрістю. Та й будуть на нашій планеті Земля мир і злагода (діти хором).
Сонечко і сонце приготували вам, дітки, сюрприз. (Вчитель дарує дітям ромашку із побажаннями.).
За вашу плідну роботу на уроці всім вам велике спасибі! Урок закінчено.
ДОДАТОК ( твори В. Сухомлинського)
Звичайна людина
Стоїть у сухому степу колодязь. Поруч з колодязем — хатка. У ній живуть дідусь з онуком
Біля колодязя на довгій мотузці відро. Ідуть подорожні, завертають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві.
Перетерлась мотузка, упало відро в глибокий колодязь.
Немає в дідуся другого відра. Нічим води витягти щоб попити.
День не п'ють води дідусь і онук, два дні не п` ють. Мучаться від спраги.
На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з настороженими очима. На возі в нього побачив дідусь відро, прикрите соломою.
Глянув подорожній з настороженими очима на колодязь, глянув на дідуся з онуком, ударив коней батогом і поїхав далі
— Що це за людина9 — питає онук дідуся.
— Це не людина, — відповідає дідусь.
Опівдні проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з байдужими очима. Дістає з воза відро, прив'язує до мотузки, витягує води, п'є сам і дає попити дідусеві й онукові, решту води виливає у су¬хий пісок, відро забирає й рушає далі.
— Що це за людина? — питає онук дідуся.
— Це не людина, — відповідає дідусь.
Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з добрими очима. Дістає з воза відро, при¬в'язує до мотузки, витягує води, вгамовує спрагу і їде далі, а відро з водою так і залишається стояти на цямрині.
— Що це за людина? — питає онук.
— Звичайна людина, — відповідає дідусь.
У КОГО РАДІСТЬ, А В КОГО Й ГОРЕ
П'ятикласники зібрались їхати на екскурсію до Канева. Раділи діти: багато побачать нового, ці¬кавого. Побувають на могилі Тараса Григоровича Шевченка.
Збиралася їхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана.
— Чого це ти така сумна? — питають товариші.
— Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.
Тяжко стало на душі в дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в товариша горе? І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на екскурсію. Минуло три тижні. Галина мама одужала — і весь клас поїхав на екскурсію. Поїхала й Галя. Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе. Розуміти чуже горе — це велика людська краса.
ЧЕРЕЗ ПОТІК
Андрійко і Ніна поверталися зі школи. Дорогу їм перепиняв ярок. Пригріло сонце, розтанув сніг, і ярком потекла вода.
Бурхливо шумить потік. Стоять перед ним Андрійко і Ніна.
Ось хлопчик швидко перебрів через потік і став на тому березі. Оглянувся — і соромно йому зробилося. Він у чобітках, а Ніна — в черевичках. Як вона перебреде?
"Ой, недобре я зробив,— подумав Андрійко. — Як я не побачив, що Ніна в черевичках?"
Він перебрів назад і каже Ніні:
— Це я хотів узнати, чи глибоко. Бо переправлятися будемо разом.
— Як? - здивувалась Ніна. — Я ж у черевичках.
— Чіпляйся мені за шию, — сказав Андрійко. Ніна так і зробила, і хлопчик її переніс.
ДІВЧИНКА І СИНИЧКА
Прийшла холодна зима.
Маленька Наталя почепила на яблуньці годівничку для Синички й щодня приносила насіння коноплі. Синичка чекала дівчинку. Весною Синичка сказала Наталі:
— Тепер не принось мені насіння. Я знайду собі їжу. До побачення — до зими!
— До побачення, Синичко.
Знову зима все засипала снігом. Прилетіла Синичка до годівнички, а там також сніг. Тривожно стало пташці. Питає вона у яблуньки:
— Яблунько, скажи, чому нема Наталі? Невже вона забула про мене?
— Ні, не забула. Вона хворіє.
Тяжко стало на душі у Синички. Сіла вона на гілочці й думає: "Полечу до дівчинки. Треба чимсь її втішити. Але де я візьму подарунок? Навкруги ж сніг, сніг, сніг".
І тоді вирішила Синичка понести Наталі пісню. Прилетіла до її хати, влетіла у відчинену кватирку, сіла біля ліжка хворої і заспівала.
Наталі стало легше.
СУНИЦІ ДЛЯ НАТАЛІ
У третьому класі вчиться маленька Наталя. Вона довго хворіла. А це вже прийшла до школи. Бліда, швидко втомлюється.
Андрійко розповів своїй мамі про Наталю. Мама й каже:
— Цій дівчинці треба їсти мед і суниці. Тоді вона стане бадьора, рум'яна... Понеси їй суниць,
Андрійку.
Андрійкові хочеться понести суниць Наталі, але чомусь ніяково. Він так і сказав мамі:
— Соромно мені, не понесу...
— Чому ж тобі соромно? — дивується мама. Андрійко й сам не знає, чого йому соромно.
Наступного дня він усе ж таки взяв із дому пакуночок суниць. Коли вже закінчились уроки, він
підійшов до Наталі. Віддав їй пакуночок із суницями й тихо сказав:
— Це суниці. Ти їж, і щоки будуть у тебе рум'яні. Наталя взяла пакуночок із суницями. І сталося
дивне.
Щічки її стали червоні, як мак. Вона ласкаво подивилась Андрійкові в очі й прошепотіла;
— Дякую...
— Чому ж це щічки у неї стали рум'яні? — подумав Андрійко. — Вона ще ж не їла суниць...
ПРОТОПТАЛИ СТЕЖКУ
Уночі була хуртовина. Намело кучугури снігу. Рано-вранці до школи йшло троє дітей — Юрко, Михайлик і Ніна. Скрізь на подвір'ях видно було людей. Чоловіки, жінки, юнаки і підлітки відкидали лопатами сніг, прокидали стежки.
Ось хата бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля бабусиного подвір'я. Нікого не видно.
— Як же бабуся до колодязя йтиме? — каже Юрко. — Снігу стільки...
— Давайте протопчемо доріжку від хати до колодязя! - радить Михайлик.
Діти пішли на подвір'я бабусі Марії по глибокому снігу. Від воріт до хати йти було дуже важко. А від хати до воріт трохи легше. Пройшлися вдруге, втретє, учетверте... Протоптали стежку від воріт до хати і від хати до колодязя.
Спітнілі, втомлені й радісні поспішали діти до школи. Вони думали: "Ось зараз бабуся Марія вийшла на подвір'я, побачила протоптані стежки. Радіє. І дякує нам..."
Раділи й діти. Бо думали про це.
|